Позакласна робота

Сценка «Ходить гарбуз по городу» 

          (на новий лад)

Ведучий: По городу Гарбуз ходить, всіх із роду оглядає. Кого хвалить, кого учить, А кого і научає. І звернувся до ґаздині, молодесенької дині. 

Гарбуз: Розкажи мені, красуне,  як ти влітку працювала? Може, трохи лінувалась? Чи сумлінно дозрівала? 

Диня: Ой, Гарбузе – гарбузенко, вічно ти підозри маєш, не сидиш на однім місці, по городу все гуляєш. Бачиш же, я постаралась, ніжним соком все набралась, налилася на всі боки, і важкі вже мої кроки. 

Гарбуз: Ой, чудова ж господиня, моя ніжна, смачна Диня. А що скажуть Огірочки –  Мої любі сини й дочки? 

Огірки: Не свари нас, любий татко. Гарно ми росли… спочатку, та якісь дощі махнули –  заховатись ми забули. Коли сонечко світило, ми листочками не вкрились, на кілках – шнурках висіли і, звичайно, перезріли. 

Гарбуз: Ой, ну що ж, я розумію. Та надіятися смію, щоб в наступне знову літо все завчас буде прикрито. А що тут за каруселі, чому всі такі веселі? 

Морква: Любий братику, послухай, і сестрицею пишайся, бо не просто я Морквиця –  Гарбузовая сестриця.  Я пробилась в депутати, скоро буду виступати. І доб’юся для городу перегною аж підводу! 

Гарбуз: Радий, радий я, сестрице, маєш розум, хоч дівиця. Пишна, гарна і в достатках, а тепер ще й депутатка. Ну, а як же Бурячок, Мій шановний своячок? 

Буряк: Що казати, я – у нормі, Круглий, чистий, соком повний. Так же кольором налився, Ніби в Африці родився, Буде борщ смачний, червоний,  З бурячком такий чудовий. 

Гарбуз: Добре, добре, зрозумів, Що ти роду не підвів. А що скаже Бараболя?  Як жилося їй у полі? 

Картопля: Хоч проблем було багато, та не буду нарікати. Мене люблять, поважають, другим хлібом називають. Можу бути у меню хоч по кілька раз на дню. 

Гарбуз: Так, звичайно, правду кажеш, людям ти сердечно служиш. Хоч циганської натури, та високої культури. Задоволений я вами, бо багатий родичами. А Цибуля в нас чудова, правда, трохи гонорова, але, якщо лад у вас, страва буде – вищий клас. 

Цибуля: Не соромте мене, дядьку, бо покину зараз грядку, я серйозна у всіх справах і смачна у різних стравах. 

Диня: Не сердись на дядька, люба, бо від нервів смаку згуба. Усі знають – рід наш славний, Гарбузовий рід преславний, тож тепер, Гарбузе – батьку, всім подякуй для порядку. 


Гарбуз: Я вклоняюся Вам ґречно. І всім дякую сердечно, а також даю наказ: щоб любили люди нас. І смачні вживали страви – не псували тої справи. Хай наш рід чудовий буде, на поживну користь людям. 

Декада "Державні символи 

України"

   З 12.01. по 21.01.2015 року у школі проходила Декада української символіки "Державні символи України". У рамках Декади проводилися інформаційно-пізнавальні, виховні години з такою тематикою: "Державні символи України", " Знай і поважай Герб, Прапор і Гімн своєї Батьківщини", "Українська держава та її національна  символіка", у бібліотеці розгорнуто виставку "Моя Україна єдина і вільна". учні взяли участь у конкурсі малюнків і виробів "Краса і велич символів державних".

Тиждень трудового навчання 

в школі

     З 16 по 20 лютого 2015 року в нашій школі проходив Тиждень трудового навчання.  Він розпочався лінійкою "Тільки в праці життя і краса людини". Учні охоче розгадували кросворди, загадки, ребуси, головоломки, брали участь в інтелектуальному  конкурсі"Розумники і розумниці", в конкурсі малюнків "Чарівний світ професій". Під час Тижня показано варіанти модулів"Технологія виготовлення виробів, в'язаних спицями та плетених гачком" (7 клас), "Основи технології виробів із бісеру на дротяній основі" (5 клас), "Основи технології виготовлення м'якої іграшки" (6 клас). В ході  тижня було презентовано  збірку "Родинні рецепти", а також в коридорі була розгорнута  виставка творчих робіт та проектів  учнів 8-9 класів.
   У п'ятницю були підведені підсумки Тижня.

Шевченківські дні в школі

Ти завжди в серцях людей, Тарасе, Хай замруть з повагою віки, Бо ніколи час твої не згасить Полум’яні золоті рядки!       Все йде, все минає… Та залишається пам'ять , добра слава про людей, що мандрують у світи в пошуках краю землі, у пошуках істини та правди. В історії залишаються імена, які з гордістю вимовляє, пам’ятає і шанує все людство.       До них належить й ім’я великого українського поета Т.Г.Шевченка.       Ось чому і учні нашої школи у перші березневі дні перегорнули сторінки життя Великого Кобзаря.       В учнів 5-9 класів пройшли виховні години на тему: "Ми тебе не забудемо, Тарасе!", у фойє школи проходила виставка портретів Тараса та малюнків до творів Т.Шевченка.  Я підготувала літературно-музичну композицію з учнями 6 класу, а також учні виготовили саморобні "Кобзарики" і подарували учням 1 класу.  У бібліотеці розгорнута постійно діюча  виставка книг Т. Шевченка.       У кожній хаті, у кожній школі живе, а не стоїть почесно на полиці, мудре слово нашого Кобзаря.    Тиждень трудового навчання в школі       З 23 по 27 грудня 2014 року в нашій школі проходив Тиждень трудового навчання.  Учні  виготовляли м‘які іграшки, витинанки, аплікації, новорічні іграшки та ялинки. Взяли участь в конкурсі малюнків і плакатів до Нового року. " Свято зі сльозами на очах"   9 травня наша країна відзначила 69-у  весну Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні. Це всенародне свято відзначають усі, кому дорога пам'ять людська, хто бажає своїм дітям мирного неба і щасливого майбутнього.  Цій даті у Завадській ЗОШ І-ІІ ступенів було  приурочено ряд заходів: учні впорядкували обеліск загиблим односельчанам у Великій Вітчизняній війні та поклали до нього вінок, взяли участь в акції "Пам'ять серця" (допомогли ветерану Заяцю П. М. скопати город, прибрати з саду гілля, колоти дрова), а потім 9 травня члени учнівського самоврядування привітали його з святом весняним букетом (акція "Доброго ранку, ветеране!")  В бібліотеці відкрилася виставка історичної літератури про Велику Вітчизняну війну, пройшов конкурс малюнків та аплікацій, присвячених 69 річниці Перемоги. А класні керівники 1-9 класів провели виховні години на тему "Знову Вічний вогонь обпікає серця". Священний вогонь Великої Перемоги - засторога і нагадування, яким є крихким мир і якою ціною він виборюється.   План проведення тижня трудового навчання в Завадській ЗОШ І - ІІ ступенів 21.12 - 25.12.2015 р. П О Н Е Д І Л О К 21.12.2015 р.   1. Відкриття тижня (лінійка) «Цікаво знати !» інформаційні    повідомлення. Ознайомлення з планом проведення тижня трудового навчання.  2. Презентація збірника «Родинні рецепти» (протягом тижня) (5-9 кл.)   3. Виставка малюнків присвячених тижню трудового навчання. (5-9 кл.) В І В Т О Р О К 22.12.2015 р. 1. Виготовлення новорічних витинанок, аплікацій, саморобок (5-6 кл.) 2. КВК «Розумники і розумниці». (5-9 кл.) 3. Виставка кращих робіт учнів виготовлених на уроці трудового навчання та в позаурочний час. (5-9 кл.) С Е Р Е Д А 23.12.2015 р. 1. Конкурс знавців трудового навчання (розгадування кросвордів, чайнвордів, головоломок, ребусів) протягом тижня (5-7кл.) 2. Оформлення плакату «Бісероплетіння» (на дротяній основі) (5 кл.) 3. Майстер –клас «Новорічна красуня» (5-6 кл.) Ч Е Т В Е Р 24.12.2015 р. 1. Майстер – клас «Новорічні сувеніри своїми руками». (5-9 кл.) 2. Відкритий виховний захід «Ми – майбутнє твоє, Україно !» (5-7кл.) 3. Проведення гри «Ерудит». (9 кл.) П ' Я Т Н И Ц Я 25.12.2015 р. 1. Виставка вишивок «хрестиком», «бісером».  (5-9 кл.) 2. Оформлення плакату «М'яка іграшка» (6 кл.) 3. УЧНІВСЬКІ ПРОЕКТИ. Підведення підсумків тижня. Нагородження переможців.   Ми - майбутнє твоє, Україно !    Мета. Виховувати любов до праці, розвивати у дітей розумові та творчі здібності, уміння, навички з метою орієнтації їх на свідомий вибір майбутньої професії.     Під час виступу використовується мелодія до пісень «Цвіте терен», «Ой, дівчино, шумить гай», «Дивлюсь я на небо», «Вместе весело шагать».    Учитель. Шановні батьки, учні, гості! Сьогодні ми проводимо фестиваль з трудового виховання і професійної орієнтації з теми «Ми –  майбутнє твоє, Україно!». Ця проблема актуальна, тому що праця завжди була, є і буде основою життя. І від того, як людина працюватиме, буде залежати майбутнє не тільки сім'ї, а й держави. Отже, основним завданням і вчителів, і батьків є підготовка дітей до свідомого вибору майбутньої професії. Запрошуємо вас на професійний шоу – концерт за участю учнів 5-7  класів. Ми поведемо вас казковими шляхами у світ прекрасного і корисного. (Звучить музика).   1-й  ведучий. Не за глибокими морями. Не за дрімучими лісами. Не в якомусь чужоземному царстві, А в нашій рідній Завадці, Споконвіку живуть – поживають І горя не знають Дуже працьовиті українці.  2-й  ведучий. Професіоналів серед них багато. Вони –  майстри своєї справи. На роботу ідуть, як на свято. Шанують люди їх талант і славу.  1-й ведучий. Батьки і діти – сім'я єдина. Шанувати будемо рідну Україну, Працювати будемо завзято, Щоб життя у нас було, як свято. 2-й ведучий. Тож сьогодні ми вас усіх вітаємо І від серця щирого успіхів бажаємо. Хай щастя й радість завітає в кожен дім. І від порога й до порога, мов рушником, Хай м'яко стелиться життєва дорога... Учитель. Здавна відомо, що батьки для дітей є взірцем у житті, еталоном чистоти, доброти, порядності. Вони намагаються бути схожими на них. Адже від батьків діти успадковують все найкраще: характер, здібності і  талант. Талановиті батьки –  талановиті діти! Переконайтеся у цьому самі. Учитель. А зараз ми помандруємо у світ професій і познайомимо вас із класифікацією спеціальностей за п'ятьма типами, а саме: Людина –  людина. Людина –  техніка. Людина –  природа. Людина –  знакова система. Людина –  художній образ. 1-й  учень.  До першого типу належать такі професії: педагог, лікар, продавець, мерчандайзер...  Той, хто хоче обрати професію такого типу, повинен розвивати свої організаторські здібності, уміння спілкуватися з людьми, мати терпіння, врівноваженість. 2-й  учень.  До другого типу можна віднести такі професії: інженер, водій, електрик, слюсар...  Щоб оволодіти цими професіями, треба серйозну увагу приділяти геометрії, фізиці, урокам трудового навчання, технічній праці. 3-й  учень.  Третій тип об'єднує професії ветеринара, агронома, геолога. 4-й  учень.  Четвертий тип включає такі, наприклад, професії, як програміст, економіст, коректор, менеджер, бухгалтер. 5-й  учень.  І нарешті, до п'ятого типу вчені відносять професії музиканта, актора, письменника, художника, архітектора, дизайнера, модельєра. Учитель.  Діти, професій поганих не буває. І яку б ви не обрали, скажу вам, що глибоку вдячність і пошану викликає завжди той, хто чесно працює. Хай летить, як птах крилатий. Мрія з краю в край. Час спливе, і життя скаже: «Шлях свій вибирай». Тож, шановні, не лінуйтесь: До вибору життєвого вже зараз готуйтесь. (Слово надається восьмикласникам). 1-й  учень. Професій безліч є цікавих. Але свою обрати як, Щоб добре діло й добра слава? І ми міркуємо ось так.  2-й  учень. Я хочу бути космонавтом, У космос кораблі водити.  3-й  учень. А  я — учителем, щоб научати  Маленьких діток в світі жити.  4-й  учень. Почесно сіяти, орати, І трактори ремонтувати. 5-й  учень. Артистом точно буду я, Про це мріє вся сім'я.  6-й  учень. Людей я буду лікувати, Промінчик сонця дарувати.  7-й  учень. А я скажу вам, друзі, чесно: Всі в нас професії –  почесні! Вправа «Кореспондент»  (Інтерв'ю з учнями 8  класу). ·         Чи пам'ятаєте ви, чим займалися на своєму першому уроці? ·         Чи любите свою школу? ·         Ким мрієте стати? ·         Яким повинен бути професіонал? ·         Що для цього треба робити? Учитель. Якщо випускники уже більш конкретно говорять про свою майбутню професію, то учням 8 класу хочеться бути і лікарями, і артистами, і космонавтами, а ще – в'язати, читати книги, допомагати батькам по господарству. А це – світ дитячих захоплень, який приведе їх у країну Професії. І стануть вони справжніми громадянами України. Україна рідна, мила, Знаєш, звідки в тебе сила? Чому впевненість ти маєш? З чого розум ти черпаєш? Тим міцне твоє коріння, Що розумнеє насіння В душі молоді поклали — Урожай талантів мали! Малюють діти і співають, Танцюють гарно й вишивають, Історію Батьківщини  Залюбки вивчають! А наші Наталки і Катерини  Живуть з любов'ю до України, До Батьківщини, рідної неньки, Схилили гаряче своє серденько. І поки у їхнім серці  Любов ця палає. Нашу рідну Україну  Ворог не здолає. Школа й родина –  сім'я єдина! Шанувати будемо рідну Україну. Нехай вона квітне, сяє – не згасає, її голос солов'їний На весь світ лунає.  1-й ведучий. А зараз ми запрошуємо до перукарні вищого класу майбутніх перукарів. (Виходять учні, починають роботу в перукарні; поки вони робитимуть зачіски клієнтам, розпочинається спортивне шоу).  «Демонстрація зачісок» Учениця.  Перукар. Таке коротке слово, а скільки бажання дарувати людям красу. Сідаєш в крісло, зручно вмощуєшся перед дзеркалом, заплющуєш очі – й поринаєш у світ фантазій. Ти немов зачарований. Розкриваєш очі – і  не впізнаєш себе! Чудова зачіска, усмішка на вустах, здивований погляд. І світ такий прекрасний... (Учні демонструють зачіски). «У поетичній майстерні»  Учитель. Не секрет, що діти наші дуже талановиті. Серед них знаходяться майбутні поети і письменники. Тож надаємо їм слово. Учениця. Дарує сонечко ласкаве Тобі тепло своє ясне. День добрий, Завадко мила! Стрічаєш сонцем ти мене. Люблю красу твою я зранку, Коли ще трави у прозорих росах, Вклоняюся рожевому світанку, Ромашка заховала листячко у косах... Стрункі тополі задивилися у вись. Блакитна хмара в небі пропливає. Тихенько річка Дністер гомонить, Щоб не сполохати цей сон, я знаю. День добрий, Завадко  мила! День добрий, рідна сторона! День добрий, люба Україно, Для мене в світі ти — одна!             Прийшов ваш рідний син Учень. Спішу додому. Двір, старенький тин. І серце щось забилося сильніше...  Голубку – неньку хочу відшукати, Щоб обійнять її, розцілувати Й сказати лагідно: «Добридень Вам,  Прийшов Ваш рідний син». Так, мати вже стоїть переді мною,  З'явившись несподівано. І я, неначе в землю вріс, Схиливши низько голову, –  В моїх очах з'явилася сльоза. Ми стоїмо, нас обдуває вітер, Запахло травами, береза заплела Всі свої коси. І матуся, обійнявши сина, До рідної хатини повела. Учениця. Ми – найщасливіші діти, Наша планета – Земля. Людям даруйте квіти, Хай буде вічним життя. І дай, Боже, усім жити Мирно в світі, не тужити. Щоб не знали сліз і горя, Щастя щоб – від гір до моря, Щоб прийшло у кожен дім, Щоб купались люди в нім. Хай на полі колоситься Жито і овес, й пшениця. Нехай хлопцеві насниться Дівчинонька білолиця. Хай шумить тихо тополя, Хай вертають люди з поля. В хаті –  сміх дітей лунає, Соловей в гаю співає. Учитель. Давайте подякуємо дітям за прекрасні вірші та побажаємо творчої наснаги. Ведуча. Серед тисячі професій є професія вчителя, і вона – одна з найголовніших. Бо немає України без рідної неньки,  А без вчителя-людини збідніє серденько. Тож нехай кожен у нас пам'ятає,  Що вчитель – найвищу посаду займає.  І перш, ніж у роль Президента вступити,  Учитель повинен його научити.  Учениця. Я хочу бути вчителем, так як мама. Хочу працювати в школі, щодня дарувати дітям радість пізнання. Учителю! Тобі я подарую небо, Спів солов'я, зелені трави, І тихий шум ріки, вербову гілочку. Й ранкові сонячні заграви. На п'єдесталі світової слави, Учителю, тебе я пізнаю. Вклоняюся тобі доземно За мудрість і за вічну молодість твою. Міні – сценка «До школи» Дійові особи: вчитель, учениця, учні. (Звучить мелодія пісні «Цвіте терен», дівчина співає).               Учениця. Цвіте терен, цвіте терен, А цвіт опадає. Хто до школи ще не ходить, Той горя не знає. А я молода дівчина, Та й горя зазнала. В школу мати мене послала, Щоб науки знала. Сиджу в класі я за партою, Сиджу та й дрімаю, Що питає мене вчитель. Нічого не знаю. Учитель (Слова покладені на мелодію пісні «Ой, дівчино, шумить гай»). Ой, дівчино, шумить гай, Про гулянку забувай, забувай, Свій підручник відкривай. Та читати починай. Виконай вправу та йди сюди, А дрімати не ходи, не ходи. Учениця (Звучить мелодія пісні «Дивлюсь я на небо». Дівчина співає). Дивлюсь я в підручник Та й думку гадаю: Я ж славна дівчина, Чудово читаю. То ж добре давайте Разом працювати, До вибору життєвого Себе готувати. (Всі разом співають останні 4рядки пісні). Сценка «Муха й Бджола» (Виконують учні 5 класу). Мета. Показати, що результат своєї праці – найсолодший. Автор. Як тільки сонечко пригріло, Муха вмостилася на красивій розкішній квітці й ліниво стала потирати лапками живіт. Ось до квітки прилетіла Бджола і почала швидко всмоктувати нектар. Муха. Чого ти мені спати заважаєш? Мою квіточку гойдаєш. Бджола. Я тобі не заважаю, З квітки я нектар збираю. Муха. Дурна Бджола! Чого так посміхаєшся? Бджола. Бо мушу облетіти тисячі квіток, Зібрати мед, нагодувати діточок. Муха. Хе-хе. Погано ти працюєш.! Либонь і вдома не ночуєш? Не буду я збирать по краплі мед, Не хочу знати я такої моди, Бо для мого здоров'я ця робота шкодить. Автор. І Муха шмигнула у нашу хату. Де не було ні мами, ні тата. Муха. Ой, скільки меду, з'їм я ложку! Ой, ще одну. І ще одну. Ой, мабуть, кину ложку: Візьму весь мед я на дорожку. Автор. І Муха в банку ту влетіла, Сіла в мед і утопилась. Недарма в народі кажуть: «Потрошку дбай, але своєю працею». Учень. А врешті, якщо ми і не станемо професійними артистами, лікарями, спортсменами, кулінарами, то обов'язково будемо справжніми громадянами, адже ми – майбутнє твоє, Україно!  (Звучить пісня «Ми - майбутнє України» на мелодію пісні «Вместе весело шагать» ). Україну рідну матір, величаємо, Завадкою свій край ми називаємо. Хай вона в віках прославиться ділами, Заспівай веселу пісню разом з нами. Приспів: Нам щодня веселий дзвоник лунає, Хай лунає, хай лунає, До роботи школярів закликає, Закликає, закликає. Тепле сонечко ми з радістю вітаємо, Завадку нашу славну величаємо. Будем з друзями ми жити і творити, Рідну землю українськую любити. Приспів (той самий) Ми –  майбутнє України, цим пишаємось. І на символах державних добре знаємось. Ми готові зароблять дванадцять балів  І учасниками бути фестивалів. Приспів: Простелився у майбутнє шлях просторий, Шлях просторий, шлях просторий. І життя у мандри кличе, наче море, Наче море, наче море. Вчитель. Життя прожить – не поле перейти. Від труднощів не можна заховатись. Свою стежину слід в житті знайти, Щоб в щасті й радості купатись. (На сцену виходить учениця з мамою і татом). Учениця. Професій на світі різних багато, У мене йде обертом голова. Та поряд зі мною мама і тато, Запали в душу їхні слова. Тато. Діти мої, завжди щасливі будьте, Учіться на славу, шануйте батьків, Україну й рідну мову не забудьте, Нехай лунає в серці солов'їний спів. Ведучий. Шановні вчителі, батьки, учні! Ми тепло тут зустрілися з вами, І ще зустрінемось не раз. Хай буде вогник наш родинний, Як добра пам'ятка для вас. А на прощання побажаю                   Хороших успіхів в труді,          В навчанні, у праці та в дерзанні,          І в особистому житті.          Нехай боронить мати Божа          Від злих людей і різних бід.         Хай дасть здоров'я і поможе         Прожити в щасті сотні літ! Тиждень дитячої книги З 7 по 11 квітня в нашій школі проведено Тиждень дитячої книги. У рамках тижня відбулися цікаві заходи для дітей: - лінійка- відкриття Тижня дитячої книги; -казковий вернісаж "Казкові герої очима дітей; - доброчинна акція " Подаруй бібліотеці дитячу книгу"; - інсценізація казок "Коза-дереза" (6 клас), "Колосок"  (3 клас); - посвята в читачі (1 клас, 5 клас); - робота в " Книжковій лікарні".  Інсценізація української народної казки "Коза - дереза на новий лад" ІНСЦЕНІЗАЦІЯ КАЗКИ "КОЛОСОК" "КНИЖКОВА   ЛІКАРНЯ"   Казка «КОЛОБОК»    (інсценізація казки на новий лад) На сцені декорації: українська хата, тин. З вікон­ця виглядають Дід і Баба в українському вбранні. На краю сцени — ведуча-оповідач. Ведуча. Жили собі Дід та Баба. От одного разу вранці прокинувся Дід, зробив зарядку, вмився. Уже й їсти хочеться йому, а Баба все не кличе. Уже й люльку викурив, уже й телесеріал подивився — мовчить Баба! З хати виходить Дід. Дід. Бабо! Бабо! Давай уже снідати! Чи ти хочеш мене голодом заморити? Виходить Баба. Баба. Ой, Дідусю, і рада б приготувати тобі сніданок, так ні з чого. Дід. Як-то ні з чого?! А де ж курятина, що в мо­розильнику лежала? Баба. Так син же вчора приїжджав, віддала... Дід. А ковбаса де? Там же ще шматочок лишав­ся! Баба. Той шматочок я сьогодні онучці на бутер­брод поклала, їй же в школі на перерві треба щось з'їсти. Дід. Ну то сходи до крамниці та купи хоч батон. Баба. І купила б, та нема за що. Пенсію ж і досі не дали. А в мене вже ані копійки не залишилося. Дід (з жалем). Охо-хо! От біда! Що ж робити?.. Баба. Не знаю, Дідусю. Доведеться з голоду по­мирати... (плаче), Ведуча. Гірко заплакала Баба. Дід намагався її заспокоїти, а сам думав: як же врятуватись від го­лоду? І придумав. Дід. Слухай, Бабо, а пам'ятаєш давню-давню ка­зочку про Колобка? Може спробуєш? (Показує книжку). Баба. Та де вже там! Я вже й торбинки з-під бо­рошна повитрушувала. А втім, треба глянути. Ведуча. Пішла Баба, глянула — і дійсно, трохи борошна назмітала в засіку. І якраз вистачило на колобок. Ведуча. От поклала Баба колобок на вікно, щоб він прохолов, а сама пішла поратись по господарству. А Ко­лобок лежав-лежав, а потім... Колобок спочатку сидить нерухомо, потім починає ожи­вати: встає, повертається, підстрибує (під музику). Раптом Колобок бачить біля себе книжку «Колобок». Колобок (гортає книжку). О! Щось знайоме! (Роздив­ляється книжку, потім себе). Та це ж я! (Читає). Ко-ло-бок! Значить, мене звати Колобок! Дуже приємно! Радий познайомитись! Тільки... я зовсім не пам'ятаю, що було зі мною раніше... що ж було... (Намагається пригадати). А! Згадав! Я був купкою борошна, з якого бідна Бабуся спекла мене. А навіщо ж мене спекли? Ану, почитаємо в книжці (читає). Точно, щоб з'їсти! Але мені чомусь не хочеться, щоб мене з'їли.  Ну й що з того,  що мене з'їдять? Ну, протримаються день-два, а далі? Бідні ста­ренькі Дідусь і Бабуся. Треба їм чимось допомогти. Ведуча. І покотився Колобок по дорозі. (Звучить лейт­мотив Колобка). Котиться, котиться, а назустріч йому — Заєць. Заєць. Колобок! Це ти? Колобок. Я-то Колобок. А от ти хто такий? Признавайся! Заєць. Я? Я... я Зайчик-побігайчик. Колобок. А, так ти Заєць?! А ти правду говориш? Заєць. Ні. Ні! Правду! Я все зроблю, тільки не кричи на мене! А що, як Вовк почує?! Я... Я тобі зараз пісеньку заспіваю, тільки не кричи! Колобок. Так значить, ти городництвом зайнявся? Заєць. Еге ж, зайнявся! Колобок. То ти не хочеш мене з'їсти? Заєць. Що ти! Що ти! Я колобків не їм! У мене вдос­таль і моркви, і капусти! А ти, значить, від Баби втік, від Діда втік?.. Колобок. Ні від кого я не тікав: Бідні вони, нещасні мої Дід та Баба! З голоду помирають! Ти не зміг би пригости­ти їх капустою чи морквою? Заєць. З радістю! От тільки треба зрізати капустину та вирвати кілька морквин. Колобок. Ну тоді до зустрічі. Я до тебе ще зайду. Ведуча. І покотився Колобок далі. (Звучить лейт-мо-тив). Котиться він котиться, а назустріч йому — Вовк. Вовк. Стривай, стривай! Та це ж Колобок! Оце так зустріч! (Потирає руки). Колобок (злякано). Ой! Вовк. Ну, чому ти так злякався?! Здрастуй, Колобок! (Простягає лапу). Колобок. Здоров був, коли не жартуєш! Ти що, хочеш .мене з'їсти? Вовк. Тю на тебе! То все казки, що вовки колобками живляться. Вовки люблять м'ясо. Ось я, наприклад, влаштувався сторожем на м'ясокомбінат. Так мені тепер зарплату видають то свининою, то яловичиною, то ков­басами копченими. Колобок. Так ти тепер за Зайцем не полюєш? Вовк. Та навіщо він мені?! Я ж кажу: м'яса в мене дово­лі! А ти, значить, від Діда втік, від Баби втік, від Зайця... Колобок. Ні від кого я не тікав! Голодують мої Дід та Баба! Треба негайно їх рятувати! Вовк. Так чому ж ти раніше не сказав?! Зараз я піду ви­тягну з морозильника шматок яловичини (свинина шкідлива для старих) та пару палок ковбаси. А ти підійди трохи пізніше. Колобок. Гаразд, домовились! До зустрічі! Ведуча. І покотився далі. Котиться, котиться Колобок, потім зупиниться, прочитає сторінку казочки про Колоб­ка та й знову котиться. Колобок. Так. Здається, на черзі Ведмідь. Не знаю, чо­му, але мені чогось страшно. (Чути кахикання Ведмедя). Ой! Це, мабуть, він. Краще заховаюсь за кущик. (Хо­вається). Виходить Ведмідь з лотком шоколадок, цукерок, печива. Ведмідь. Так. Отут і прилаштуємось. (Ставить лоток, на шию вішає табличку: «Кутю $». Голосно вигукує). Цу­керки свіжі виробництва Польщі, Німеччини, шоколад, жувальні гумки! Дівчино, вибирайте, я вступлю! (До при­сутніх в залі). Ну, чого так дивитесь на мене, наче зроду не бачили?! А, думаєте, здоровий Ведмідь, а ніде не пра­цює, стоїть на базарі «Снікерсами» торгує?! Працював я! І водієм, і вантажником... А толку? З весни грошей не платять, а тепер і взагалі відправили у відпустку за свій рахунок. А в мене сім'я: ведмедиця і двоє ведмежат. Чим їх годувати? Лапу смоктали, смоктали, доки не досмокта­ли до кісток! Стояв на черзі на новий барліг, а тепер ка­жуть, що його треба купувати за долари. От і вирішив: бу­ду торгувати і потихеньку гривні на долари міняти. Мо­же, на барліг назбираю. Бджілоньки — мої годувальниці! Ми, ведмеді, і самі мед поважаємо, та й продаю потроху. Це ж живі грошики! Отак і живемо потихеньку. Головне - не вішати носа! (Звучить після Ведмедя). Колобок визирає з-за куща, несміливо підходить до Вед­медя. Колобок. Добрий день! Ведмідь. Здоров, здоров! (Піднімає голову). О, та це ж Колобок! Колобок, Колобок, купи в мене «Снікерса» або «Стіморол». Вибирай! Колобок. Ні, дядечку Ведмедю, дякую, але я такого не їм, та й грошей у мене немає. Ведмідь. Ну, як знаєш. Колобок. А ви не хочете мене з'їсти? Ведмідь. Тебе?! З'їсти?! Ні, хлопче, колобоїдством я не займаюсь. Та й хіба я наїмся тобою?! Це ж тебе треба ділити на всю сім'ю, так що дістанеться всім по мале­сенькому шматочку! Ні, ні. Я тебе не з'їм, і не проси! Ти краще скажи, як там Баба з Дідом, живі-здорові? Колобок. Живі, та не дуже здорові. Голодують ста­ренькі, хворіють часто,. Ведмідь. Та що ти говориш?! Ай-ай-ай! Слухай, Коло­бок, якщо ти підійдеш хвилин через десять, я тобі меду дам, передаси старим. Ох і гарно ж від простуди допома­гає! Колобок. Дякую, дядечку Ведмедю! Ведмідь. Стривай, стривай, а куди це ти чимчикуєш? Чи не до Лисиці? Колобок. Так. У мене запланована зустріч з Лисицею. Ведмідь. Ой, не ходив би ти до неї, Колобок. Вона та­ка хитрюща! Може тебе з'їсти! Не ходи! Колобок. Ні, таки піду! Я повинен до кінця пройти шлях, який описаний у казці. Що буде, те й буде! Ведмідь. Ну що ж, рушай, коли так. Але будь обереж­ним. Лисиця дуже хитра, але ти повинен її перехитрити. Щасти тобі, друже! Колобок. Бувайте, дядечку Ведмедю! Ведуча. І покотився далі. Котиться, котиться, а сам весь час думає: як же йому лисицю обхитрити ? Коли це ба­чить — Лисиця сама йому йде назустріч ) співає пісень­ку. Колобок сховався за дерево і спостерігає, що ж вона буде робити. Лисиця. Ну от, знову цілий місяць можна відпочивати. Нанесли всього: і грошей, і м'яса, і сметани. Ну й неро­зумні ж ці звірі: всі повірили, що я — екстрасенс! І йдуть зі своїми хворобами: у того лапи не ходять, у того голова болить, той замість хрокати кукурікати почав. І всі дума­ють, що я їх вилікую. Ха-ха-ха! Ну й нехай собі думають. А я їх усіх обдурюю! А що?! Головне — з ласкою до кож­ного підійти, щоб ніхто нічого не запідозрив. (Співає дру­гий куплет). Вірять лисиці звірі нерозумні, Їх обмануть вдалося мені. Я екстрасенсом стала для них, Гроші й даруночки носять вони. (Двічі). Колобок (з-за дерева). Ага! Он воно що! Ну, Лисице, ти мене зараз побігаєш! (Виходить з-за дерева). , Лисиця. Ой, хто це?! Невже мене хтось підслухав? Ко-рз я бачу! Та це, здається Колобок! Нічого, зараз я його з'їм. Колобок. Здрастуй, Лисице! Лисиця. Ой, Колобочку, мій любий! Як я тобі рада! Ти, мабуть, хочеш мені пісеньку заспівати? Тільки я вже ста­ра, сліпа, глуха... (Підходить ближче до Колобка, хоче схопити). Колобок. Годі придурюватись, Лисице! Я все про тебе І знаю! Якщо ти не припиниш займатись шарлатанством,  я заявлю на тебе в міліцію! Буде тобі потім! Лисиця. Ах ти негіднику! Ти мені смієш погрожувати?! Ось я зараз тебе наздожену й з'їм! (Ганяється за Колоб­ком, який утікає). Ой! Не можу вже, зараз серце виско­чить (падає безсила). Колобочку, дорогенький, я більше не буду! Тільки не розказуй нікому! Я все тобі віддам: і курятину, і яйця, і цукор... Ось... усе забирай... Колобок. Відкупитись хочеш? Якби не мої Баба з Дідом, які сидять голодні, я б у тебе зроду нічого не взяв! Ну та гаразд, давай. Але якщо я ще раз почую, що ти взя­лася за старе — начувайся! Лисиця. Ні, ні, що ти! Більше не буду! Дякую тобі, Ко­лобок! , Ведуча. Віддала Лисиця Колобкові все своє добро, а са­ма втекла в ліс і заховалась у свою нору. А Колобок заб­рав торбу та й пішов. Іде, коли це його вже чекає Ведмідь. Ведмідь. Колобок! Повернувся! Живий! А я так за тебе хвилювався! От молодець, що Лисицю перехитрив! Та ти ще й здобич у неї відняв! Молодець! Так їй і треба! А я тобі меду приніс, як і обіцяв. Візьми, нехай Баба з Дідом поласують. Колобок. Спасибі, дядечку Ведмедю! Бувайте здорові! Ведмідь. До побачення. Бабі й Дідові привіт. Ведуча. Покотився Колобок далі. Коли це назустріч йому йде Вовк і несе цілу торбу м'яса та ковбаси. Вовк. Візьми, Колобок, для старих. Нехай їдять та не хворіють! Вовк. Бувай і ти, Колобок! Ведуча. І покотився Колобок далі. Коли бачить — Зайчик-побігайчик уже на нього чекає. Заєць. Я капусти й моркви приніс для твоїх Діда й Ба­би. Візьми, хай їдять на здоров'я. Вітаміни всім потрібні! Колобок. Спасибі, Зайчику! До побачення! Заєць. До побачення! Ведуча. Котився, котився Колобок, та й докотився до хати. А там уже Баба з Дідом плачуть, що Колобок від них утік. Баба (плачучи). Ой, горе, що ж нам тепер робити?.. Вся надія була на Колобка, та й той утік... Дід. І треба було тобі вікна повідкривати!.. Колобок. Не плач, Бабо, не плач, Діду! Краще поди­віться, що я вам приніс. Баба. Діду! Діду! Наш Колобок повернувся! Дід. Та ще й добра всякого приніс! Ведуча. Баба з Дідом дуже зраділи. А Колобка вони не з'їли, а залишили на пам'ять. Так Колобок врятував Бабу й Діда від голодної смерті. На сцену виходять всі учасники вистави і співають за­ключну пісню.

Казка про Золоту Рибку 

на новий лад

Автор: Не в якісь там країні і не десь там під Києвом, а на рідній землі Закарпатській, дорогій серцю Воловеччині жили собі дід Гавришко та баба Онишка. Трудилися бідні з ранку до ночі, спини не розгинали, бо велике хазяйство мали. Дід був взагалі продвинутий роботяга. І вдень і вночі бідний постійно зависав в Інтернеті. Вроджений політик знав досконало всю політичну, економічну, синоптичну ситуацію не тільки в Україні, а й у всьому світі. Бабка  була явно менше обізнана  в комп’ютерних технологіях і їй нічого не залишалося як нічого не  робити, але заради свіжих новин постійно слухати свого рідненького Гавришка.

 ( На сцені дід Гавришко з наушниками сидить за ноутбуком, баба Онишка вдає,що щось робить )

Онишка: Ну що, ну що там в світі нового случилося Гавришку? Яка там політична обстановка в Україні, світі?

Гавришко: А чи ти все зробила, що такі питання мені ставиш?

О. – Все мій любий! Свиням дала, корівки запорала, птиці замішала , їсти наварила. Все як завжди. Все готово.

Г.- Ох ти моя розумнице. Скільки років вже живемо душа в душу і ніколи нема причини тебе моє сонечко потрясти , як грушу.

О.- Заради тебе стараюся, мій любий чоловіче. То скажи, що там нового?

Г.- Політична ситуація за сьогоднішню ніч не змінилася. В Сирії і дальше воюють. Доллар по відношенню до наших дерев’яних гривень не зріс, ціни за газ москалі нам не збавили. Все стабільно без будь-яких потрясінь.

О.- А що там з кінцем світу?

Г.- Кінець світу перенесли.

О.- А як же календар Майя?

Г.- Прочитав на сайті, що той їхній календар не продовдений, бо в Майя закінчилося чорнило, а комп'ютери не завезли, то вони не мали чим того клятого календаря задукоментувати.

О.- А що нового на сайті Одноклассники?

Г.- Нових повідомлень немає.

О.- Ой, шкода.

Г.- Але є Онишко в людей багато цікавих фотографій. Кум Микита он недавно в Буковелі відпочивав. Кума Парася, на Канарах засмагала, то свої фото на сайті в яких хоч позах виклала. Сусід наш бивший Степан он такенною щукою на фото хизується.

О.- Живуть же люди.

Г.- Правда твоя. Люди живуть. А ми з тобою ніколи із села нікуди не вирушали. А ті фото, що ми ото виклали в Інтернеті, то ж суцільний фотошоп.

О.- А мені хоч шоп, а хоч не шоп. Мені навіть краще дивиться фотографія де ти біля мене замість корови своїм фотошоком пізанську вежу пристроїв. А хіба гіршою вийшло фото де твоє лице ми вставили замість ковбоя Мальборо?

Г.- Гарно то гарно, але нема тут ніякої натуральності.

О.- Чи ти зовсім здурів, щоб на старість на людський показ свою натуру показувати? З щукою бач Степан сфотографувався. А можа та щука тоже той самий фото як там його?

Г.- Шоп! Ні. До такого він точно не додумався.

О.- Ти не бери до душі Гавришку щось погане. Хочеш рибу? Не переживай, я її тобі піду тай в Латориці ізловлю. ( Онишка сходить із сцени. За трохи сходить зажурений і Гавришко)

 (Виходить онишка і несе із собою  вудку)

Автор:  Прийшла Онишка на берег Небіжки, начіпила наживку, закинула   вудку, а кльову нема. Поміняла наживку, закинула в другому місці, а риба клювати не хоче. Втретє закинула бідна свою вудочку і клюнула їй золота рибка.

 О.- Хоч і не щука, але якась там і рибина. Занесу своєму Гавришку, може і повеселішає.

Золота рибка: Пусти мене Онишко, не муч. Не витримаю я без води дороги до твоєї хати.

О.- Хто це розмовляє. Невже нечиста сила за мною ув'язалася?

З.Р.- То я золота рибка. Відпусти мене бабцю я любе твоє бажання виконаю.

О.- Бажання? Та нічого мені від тебе не треба. А прийшла я сюда,  зловити рибу яку, щоб  діду своєму настрій підняти, бо затужив він дуже. А риби ми не їмо. Смуток з діда зніми, якщо маєш таку силу і пливи собі з Богом.

 (Відпускає Онишка Золоту Рибку)

З.Р.- Буде по твоєму. Допоможу я діду твоєму смутку позбутися. Йди з Богом і все буде як ти хотіла. (Рибка попливла)

Автор: Зібрала Онишка свої снасті, змотала вудку і пішла без улову додому.

(Сходить Онишка зі сцени, через трохи виходить Гавришко і сильно сміється)

Г.- Ой не можу! Ой не витримаю зі сміху, зараз лопну. Що то на мене найшло?(сильно сміється)

 (Заходить Онишка)

О.- І чого тобі так весело? Пів години тому ти лиця не мав, а тут все смієшся, ану вгамуйся…

Небесній сотні присвячується...

19 лютого 2016 року в нашій школі було проведено ряд заходів пов’язаних із героїзацією осіб, які віддали життя за незалежність України, вшанування їх пам'яті та з метою патріотичного виховання учнівської молоді та наказу управління освіти, молоді та спорту Воловецької РДА. Зібрано вірші про героїв Небесної сотні  в збірку "Слава героям Небесної сотні"     В бібліотеці відкрито постійно діючу експозицію "Слава героям".

Ведучий   Дорогі діти, шановні батьки та гості! Запрошуємо вас на свято «Поетичний вінок Кобзареві». Разом ми полинемо у спогади про важкі роки славетного Кобзаря, прислухаємося до шевченківської думки,  вклонімося світлій пам’яті поета. А чому саме сьогодні? Бо день народження і день смерті його стоять поряд – 9 і 10 березня. А між цими двома березневими днями – 47 років нелегкого життя, яке стало славою і гордістю українського народу. Тож нехай вогонь  душі великого поета запалить у ваших серцях іскру віри, надії, любові до рідної землі,  українського слова!

Учень  У нашій хаті на стіні

Висить портрет у рамі,

Він дуже рідний і мені,

 І татові, і мамі.

Учень Він стереже і хату, й нас,

Він знає наші болі,

 Я  добре знаю – це Тарас,

Що мучився в неволі.

Учень  Такий ріднесенький – дивись,

Він мов говорить з нами,

Він на портреті мов живий,

Ось – ось і вийде з рами.

Учень  А на столі – «Кобзар», поглянь,

Та білий коровай,

Бо в котрій хаті є ця книга –

Там буде щастя, знай!

Учень  Сьогодні свято Тараса,

Великого співця народу,

 Що стільки гарних написав

віршів про правду і свободу.

Учень  А наша воля України

Не вмре, не загине,

Наш Шевченко дорогий –

Сонце України!

Учень  Холодна ніч 1814 року. У селі Моринцях всі сплять. Лише у віконці хатини Григорія та Катерини Шевченків блимає вогник. Саме тут, у кріпацькій родині, у ніч з 8 на 9 березня народився син, якого назвали Тарас.

Учень  На небі загорілася нова зірочка, народилася панові нова кріпацька душа, а Україні – її великий співець Тарас Григорович Шевченко. Люди з таким обдаруванням, з таким Божим даром народжуються раз на століття.

Учень  У старій хатині

Кріпака колись

В тихий день весняний

Хлопчик народивсь.

Учень  Народився на світ білий

Тарас у кайданах,

Ой, нелегко бути змалку

У неволі в пана.

Мати ( сумно наспівує) Ой, черчику та горобчику,

Полинь, полинь по садочку,

Полинь, полинь по садочку,

Розкажи нам усю правдоньку –

Кому воля, а кому неволя,

Бо така кріпача доля…

Батько    А що, Катерино, назвемо його Тарасом? Хай буде щасливою його доля.
Учень   Отак і назвали, не відаючи, якою нелегкою, тернистою буде його життєва дорога.

Учень  Безрадісне, рясно зрошене слізьми дитинство протупотіло босоніж колючою стернею в голоді, холоді та у хворобах.

Учень  Він хлопцем був убогим

І пас сільські ягнята,

І домом його була

Мала селянська хата.

Учень  Він бідував ізмалку

І бачив біль довкола,

Неволя й кривда люта –

Це була його школа.

Учень  Він давню славу й волю

У своїх бачив мріях,

Душа його пророча

Зросла в святих надіях.

Учень  Не побоявся муки,

Вигнання, ні темниці,

Хотів вернути волю

Прабатьківській землиці.

Учень  Хоч вороги на нього

Кайдани накладали,

Він звав братів і кликав,

Щоби до бою встали.

Учень  За те тобі  клянемся,

Усі вкраїнські діти:

«Ми сповнимо, Тарасе,

Всі твої заповіти!»

Учень  А чи знаєш ти, що означає в перекладі  на українську мову ім’я «Тарас»?

Учень  Ні, не знаю.

Учень Ім’я «Тарас» перекладається з грецької  як «бунтар». Прізвище Шевченка пов’язане з назвою професії – швець. Шевцем був прадід Тараса. Син шевця – Шевченко. Ось звідки походить прізвище поета.

Сценка 1 «Мати і Тарас»

(Заходить жінка, одягнена в селянський одяг. До неї підходить малий Тарас.)    

Мати  Сину мій, прости, що доля твоя буде важкою, бо народжений ти невільником – кріпаком. Сину мій, моя дитино! Яким воно буде, твоє майбутнє? Чи матимеш кусень хліба, свою господу, стріху над головою?

Хлопчик Не журіться, матінко. Гляньте краще на небо – бачите, скільки ясних зірочок сяє? Сяють, наче вогники.

 Мати   Це, коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?            

 Хлопчик  Бачив, матусю, бачив. Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?          

Мати    Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло.          

 Хлопчик    Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила ясно-ясно.            

 Мати    Старайся, мій хлопчику…

Як гірко, як нестерпно жаль,

Що долі нам нема з тобою!

Ми вбогі, змучені раби,

Не знаєм  радісної днини.

Нам вік доводиться терпіть,

Не  розгинать своєї спини.

Промовиш слово -  і нагай

Над головою люто свисне.

І так усюди - з краю в край

Панує рабство ненависне.

Тарас     … В тім гаю,

У тій хатині у раю,

Я бачив пекло. Там неволя,

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дадуть…

(Пісня «Зоре моя вечірняя…»)

Учень  Ріс Тарас розумною, допитливою дитиною, хотів усе знати, дивувався красі, бо вмів її бачити. Щоденно справ чимало. У ставку викупатися треба. До кузні забігти, як коваль працює подивитися. Їсти хочеться, та нічого додому повертатися. Хлопчик часто утікав від усього, ховався в густі кущі калини і мріяв.

Учень  Наслухавшись розповідей про те, що залізні стовпи підпирають небо, він загорівся бажанням подивитися на них і пішов шукати.

Учень  Отак серед забав з однолітками над рікою,  на леваді, в полоні дідусевих оповідань минало Тарасове дитинство. Та недовго воно тривало.

Учень   Коли Тарасові минуло 9 років, померла його мати, а в хату прийшла зла мачуха.  Знущалася вона над бідними сиротами, а особливо не любила Тараса. Цілими днями доводилось ховатися від неї в бур’янах. Вмивався гіркими сльозами,  шукав захисту у своєї сестри Катерини.

Учень   Згодом Тарас Шевченко напише про це у своїх віршах.

Учень

Тяжко, важко в світі жити

Сироті без роду

Нема куди прихилиться -

Хоч з гори та в воду…

В того доля ходить полем,

Колоски збирає,

А моя десь ледащиця,

За морем блукає…

Учень   Ось так розрадить Катерина, сльози витре, ніжно приголубить. У своїх віршах поет згадуватиме своє важке дитинство.

Учень (декламує вірш Т.Г. Шевченка «Мені тринадцятий минало»)

Учень  Коли Тарасові минуло 11 років, він втратив останню опору – батька, який, помираючи, сказав пророчі слова: «З нього буде або щось дуже добре, або велике ледащо».

Учень  І тільки поховали батька, зібрав Тарас у свою торбинку каламар, перо й крейду і пішов шукати собі долі.

Учень  Пішов до маляра. Але все було марно. Вже змалку став сам заробляти на кусок хліба, носив воду, пас ягнята.

Учень  Він був і пастухом, і погоничем, і ким він тільки не був, і чого тільки не робив! Але йому ж  хотілося бути малярем! Все, що бачив, хотілося змалювати.

Учень Тарас наймитує, а випаде вільна хвилина – читає й малює. Вечорами, щоб ніхто не бачив, плаче з горя.

Учень Хоче малювати, прагне він до знань,

Та за це багато зазнає знущань.

Нишком він малює статуї в саду,

Вночі пише вірші про людську біду.

Учень  Так минають літа,  Шевченкові вже 15 років. Ось так і відплив якось непомітно Тарас від берега дитинства. Він стає козачком пана Енгельгардта. Багато мандрує зі своїм паном.

Учень  Коли Тарасові виповнюється 17 років, пан  дає йому  дозвіл    вчитися у Петербурзі. Тут Шевченко знайомиться із земляком-художником Іваном Сошенком. Сошенко зі своїми товаришами викупляє Шевченка з кріпацтва за 2500 карбованців.

Учень Так в людському морі

Стрілися брати,

Що зуміли в горі

Щиро помогти.

Учень  Викупили друзі,

Вільним став Тарас,

Чом же серце в тузі?

Біль чому не згас?

Учень  Мріє про свободу

Молодий Тарас,

Щоб дала народу

Щастя світлий час.

Учень  Та малює й пише

Він таємно там,

Гнівні його вірші

Страх несуть панам!

Учень ( декламує вірш  Т. Г.  Шевченка )         

                  Схаменіться…

                   Подивіться на рай тихий,

                   На свою країну,

                   Полюбіте  щирим серцем

                   Велику руїну,

                   Розкуйтеся, братайтеся!

                   У чужому краю

                   Не шукайте, не питайте

                   Того, що немає.

                   І на небі, а не тілько

                   На чужому полі

                   В своїй хаті своя й правда,

                   І сила, і воля.

Учень Недовго судилося поетові бути вільним. За те, що писав про волю, цар Микола І наказав заарештувати Тараса і заслати в Киргизькі степи, де він був солдатом царської армії. Довелося йому зазнати   багато страждань. Але ще важчою була заборона писати і малювати.

Учень Десять довгих років карався Тарас Шевченко солдатом на засланні без права писати й малювати, без книжок, серед дикого степу, між чужими людьми.

Учень Злякавсь, що пісня голосна,

Московський цар поганий,

Тараса в чужину погнав,

Закув його в кайдани.

Учень  Та ще й писати заказав

Ворожий цар  лукавий,

А все ж таки Тарас писав,

Ховав вірші в халяві.

Учень І так в пустелі, в чужині,

У самоті томився.

Писав про рідний край вірші

І Богу все молився.

Учень Незважаючи на заборону, Шевченко пише вірші і ховає їх за халявою чобота. Тепер цю книжку називають захалявною.

Учень (під мелодію пісні «Думи мої …»)

Думи мої, думи мої,

Ви мої єдині,

Не кидайте хоч ви мене

При лихій годині.

Страшно впасти у кайдани,

Умирать в неволі,

А ще гірше – спати, спати

І спати на волі  -

І заснути навік-віки,

І сліду не кинуть,

Ніяково, однаково,

Чи жив, чи загинув!

Учень   Із 47 прожитих років Т. Г. Шевченку довелось бути  24 роки кріпаком, 10 років у неволі, три з половиною роки  під наглядом поліції. І тільки 9 років – вільною людиною.

Учень 10 березня 1861 року помер Тарас Шевченко в  Петербурзі. Згодом тіло його перевезли в Україну і поховали на Чернечій горі біля міста Канева над Дніпром.

Учень Щороку сюди приходять тисячі людей, щоб віддати шану великому Кобзареві.          

 (пісня «На високій дуже кручі»)

Учень  На горі Чернечій, попід самій кручі,

Де сумують трави, сизий степ мовчить,

Сяють тихо зорі, мов свічки блискучі –

Там у домовині наш Шевченко спить.

Учень Поклонися, Дніпре, передвічний, дужий,

Тій святій могилі з – між розлогих нив.

Хай озветься хвиля, задзвенить, затужить –

Він тебе, Славуто, міцно так любив!

Учень  Поклонися, степе, сивий ти козаче,

З – за могил високих , кучерявих трав –

Він же тую славу, що її ти бачив,

Як ніхто ніколи славно оспівав!

Учень  Поклонися, земле, низько поклонися

Пам’яті Тараса, славного співця,

До могили тої серцем пригорнися,

Де ж бо більші скарби, як могила ця?

Учень  Поклоніться низько, українські діти,

Тій горі, що гордо над Дніпром стоїть,

І Тараса – батька віщі заповіти

У життя з собою в серці пронесіть!

(діти, вклоняючись, кладуть квіти біля портрета Т. Г. Шевченка, звучить пісня «Заповіт»)

Вчитель Життя Т. Г. Шевченка таке дивовижне, що, слухаючи про нього, можна було б сказати, що це – легенда, коли б усе те не було правдою. Пам’ятники великому Кобзареві стоять у далекій Канаді, Америці, Франції, Угорщині, Аргентині. Його ім’ям названо вулиці в багатьох містах світу. Вірші поета перекладено 150 мовами світу.
Його поезія – це вогник, схожий на полум’я свічки, що запалює душу людини. Тож пронесімо, діти, у своєму серці пам’ять про Тараса Григоровича Шевченка крізь все своє життя!

У бібліотеці розгорнута постійно діюча  виставка книг Т. Шевченка на тему "Кобзар - у нашій оселі"

Годованець Марина і Годованець Дарина підготували саморобні "Кобзарики", малюночки в книжечці намальовані самими ученицями.

Учні 4 класу підготували літературно - музичну композицію "Поетичний вінок Кобзареві"

Відкритий виховний захід

"Вишиванка на подіумі".

Ведучий 1    

Доброго дня всім, хто тут зібрався нині!

Доброго дня всім, хто в гості завітав!

Доброго дня, великій цій родині!

Шановні гості, ми вітаємо вас!

Ведучий 2     

Ми раді Вас вітати у нашій світлиці

І дарувати хліб із золота – пшениці,

Щоб хліб святий був завжди на столі,

Й щасливі були всі на українській цій землі.

Прийміть же хліб на мальовничім рушникові.

Віншуєм вас привітним гожим словом.

 ( Виходять дві дівчинки і кладуть хліб на вишитім рушникові на стіл)

Ведучий 1

  Сьогодні  у нас свято. Свято незвичайне. Це свято вишиванки. Щиро запрошуємо Вас полинути в прекрасний світ народної вишивки, щоб дізнатися  більше про наші традиції, обряди, культуру та історію.

 Ведучий 2   

   Народне прислів'я каже: «Без верби і калини нема України». До сказаного слід додати: «І без вишивки». Тому що вишиваний рушник і вишита сорочка давно стали українськими народними символами - оберегами.

   

 Ведучий 1    

   Напевне, нема в Україні оселі, де б не було вишиваного рушника, чи серветки, чи сорочки. Ці дорогі серцю речі передаються дітям, онукам, правнукам із покоління в покоління і свято зберігаються.

Ведучий 2. Українська вишивка, як і українська пісня, є знаковими для нашої традиційної культури. Без любові до української пісні, без розуміння символіки української вишивки не станеш справжнім українцем.

Ведучий 1. Вишивка — один із давніх і найпоширеніших видів народного декоративно-прикладного мистецтва. Археологи стверджують, що на теренах України вишивка існує ще з часів трипільської культури.

Ведучий 2. З часом на різних українських територіях вишивки зазнавали чималих змін у мотивах і барвах, однак при цьому не втратили оригінального власне українського стилю, тому їх не важко розпізнати серед вишивок інших народів – слов’янських і неслов’янських.

Ведучий 1. Вишивані рушники, сорочки, одіж, різноманітні речі як повсякденно вжитку, так і святкового, предмети релігійного культу, — майже всього торкнулися руки вишивальниці. У такий начебто нехитрий спосіб творилась краса і затишок в оселі: тіло оберігалось від "злого ока” вишивкою на вбранні, господарство було захищеним вишитими речами з орнаментами, насиченими глибоким символічним змістом.

Ведучий 2  Кожному регіону України притаманна своя вишивка, своя символіка, свої кольори.

Ведучий 1 Особливого значення набуває техніка вишивки білого по білому. Вважають, що білий колір  має символічне значення і додає сили власнику сорочки.

Ведучий 2  До п’ятірки кольорів, яким зазвичай вишивали в Україні, належать  білий, червоний,  чорний,  синій і жовтий. Деякі нитки фарбували корою дуба.   Червоний колір для ниток добували з жучка кошеніль. За кольором нитки можна визначити і регіон, де вишивали.

Ведучий 1 Скажiть, де ви придбали таку чудову вишиванку?

Ведучий 2  Це бабусина пам’ять, я її бережу як родинну святiсть.

Ведучий 1 Наші пращури вважали, що сорочка має чарівну силу, захищає від ворогів, тобто сорочка була оберегом. А тому з нею пов’язані повір’я,  про неї народ складав приповідки. Які саме, ми зараз послухаємо.

Учень 1  У народі існувало таке повір’я, що починати шити сорочку можна лише у чоловічий день, краще у четвер, бо, як почнеш у середу, вона негарна буде. Не можна вузол на вишиванці лишати, тоді сорочка довго носитиметься.

Учень 2.

А ще у народі кажуть:

– У наших хазяйок та по сто сорочок, а у мене одна та й та біла щодня.

– Рукава як писанка, а личко як маків цвіт.

– До Великодня сорочка хоч лихенька, аби біленька.

– Як неділя, то й сорочка біла.

Учень 3.

– Як мати рідненька, то й сорочка біленька.

– Перша Пречиста любить паляницю м’якеньку, а друга – сорочку біленьку.

– Немає нічого милішого від сорочки, у якій мати народила.

– Сорочка на тіло, а лінь – у двері.

– Щоб бути на виду чистому, повернись на захід сонця й утрись спиною сорочки.

Ведучий 1 Готуючись заміж, кожна дівчина  повинна була вишити нареченому  сорочку.

Ведучий 2 Скільки пісень переспівалось за роботою, скільки дум передумалось за ті вечори, скільки разів мріяли про того, хто носитиме ту сорочку.

Ведучий  1 Послухайте пісню «Вишиванка»

Ведучий 2 Магічним знаком-оберегом є на Україні  вишитий рушник. Він супроводжує  українців протягом усього життя.

  Раніше в кожній родині, де підростала дівчина, скриня мала повнитися рушниками, тобто готувався посаг. Зазвичай  сусідам неодмінно показували посаг, виготовлений дівчиною на виданні.

Ведучий  1 "Дати рушники — традиційно означало згодитися на шлюб і готуватися до весілля”. Рушники подавали і брали, коли йшли свататися, пов’язували молодих, прикрашали гільце на дівич-вечорі, на рушники ставали молоді.

Ведучий 2. А зараз у виконанні учныв 7 класу ми побачимо фрагмент  сватання.

Інсценізація сватання

Мати [побачивши сватів, каже дочці]. Дочко, вже старости прийшли. Вийди з хати.

[Входять старости — 2 чоловіки з паличками в руках, знімають шапки, низько кланяються і кажуть:]

Свати. А  пустіть, будьте ласкаві, в хату, кланяємось вам, свате, хлібом-сіллю.  [Дають хліб].

Батько й мати. Спасибі за хліб, за сіль. Сідайте.

Свати. Ми прийшли до вас шукати куниці, що ховається під солом’яні копиці. [Входить дівчина і, наче засоромившись, стає коло печі й колупає її].

Батько. Бачите, ловці-молодці, що ви наробили: мене з жінкою засмутили, дочку пристидили, що скоро піч зовсім повалить. Так ось що ми зробимо: доброго слова не цураємось, а щоб ви нас не порочили за те, що ми передержуєм куницю — красную дівицю, то ми вас перев’яжемо  і тоді все добре вам скажемо. Дочко! Прийшла черга і нам до прикладу казати, годі піч колупати, а чи нема чим цих ловців-молодців пов’язати? [Дочка мовчить, колупає піч].

Мати. Чи чуєш, що батько каже? Іди, та давай чим людей перев’язати! А може. нічого не придбала, та з сорому піч колупаєш? Не вміла матери слухати, не вчилася прясти, не зробила рушників?

[Дівчина йде в кімнату і виносить звідти на тарілці два вишитих, хрест на хрест покладених, рушників, кладе їх на хлібові, вклоняється й цілує руку в батька та в неньки, потім оперізує рушниками сватів. Свати вклоняються і кажуть:]

Свати. Спасибі батькові й матері, що свою доню рано будили і доброму ділу вчили. Спасибі й дівочці, що рано вставала, тонко пряла і гарні рушники придбала.

Батько. Цьому, дочко, сама чіпляй, за пояс хустку затикай, та до себе притягай, та слухай його, та шануй.

Батько і мати  А тепер можна і почастувати дорогих гостей. (виходять)

Ведучий 1 Символіці вишитого рушника, його значенню в житті людини присвячено чимало творів в українській літературі. Пригадаймо пісню на слова Андрія Малишка "Рідна мати моя”, яка стала улюбленою в народі, Дмитра Павличка «Два кольори».

Ведучий 2

Рушник – це дому давній оберіг,

Він вишитий усякими нитками.

Споконвіків родину він беріг,

Бо вишитий матусеньки руками.

Ведучий 1:

Рушник несли, як народився син чи доня,

У візерунках і у квітах запашних,

Щоби завжди щаслива була доля

Й усе найкраще було лиш для них.

Ведучий 2 У чарiвну силу рушника вiрили як у доброго чудодiя, що оберiгає вiд усякого лиха. А щоб ця сила була, потрібно вишивати з добрими, чистими і радісними думками.

Ведучий 1 А наші учні рушники поєднали з таночком.

Ведучий 2 А зараз ми пограємо у гру „Марафон ерудитів”. За кожну правильну відповідь буде нагорода.

Запитання

1. Як називають кольорові нитки для вишивання? (заполоч)

2. З яких рослин  давнину виготовляли полотно?(коноплі, льон)

3. Як колись добували червону нитку для вшивання? (використовували жучка каше міль)

4. Що символізував білий колір вишивки на білому полотні  сорочки? ( силу того, хто буде носити цю сорочку)

5. Які ще кольори, крім білого, притаманні українській вишивці найчастіше (чорний, червоний, синій, жовтий).

6. Як називалися предмети в скрині нареченої? (посаг)

7. Як називають ажурний узор, зроблений на місці висмикнутих з тканин ниток? (мережка)

Ведучий 1  Про вишиванку  можна говорити багато. Зараз у нас відроджується традиція одягати на свято вишивану сорочку, і не лише на свято. І це не мода, адже мода змінюється. А вишивана сорочка була, є і буде оберегом для кожного з вас, адже в ній – тепло рук рідної вам людини, в її орнаменті не просто хрестики, а символи, що оберігають вас, в ній – сила, тепло, життя.

Ведучий 2 Ми могли б ще дуже багато і довго розповідати про цей прекрасний вид мистецтва, але наше свято наближається до завершення.

Ведучий 1 Ми повинні пам’ятати, що народна вишивка - це мистецтво, яке постійно розвивається. Це величезне багатство, створене протягом віків тисячами безіменних талановитих народних майстринь. Наше завдання - не розгубити його, передати це живе іскристе диво наступним поколінням.

Ведучий 2

Мереживом виткане наше життя,

Душею свій час відчуваєш.

І буде настільки цікавим буття,

Які в нього нитки вплітаєш.

Ведучий 1: Хай у ваших оселях розквітне калина, оживуть птахи й квіти на полотнах! Ми з вами усі - українці, яких об'єднує у велику родину любов до рідної землі, до пісні, до вишивки.

Ведучий 2                      

Нехай слова і пісні милозвучні

Для вас лунають знов і знов,

Хай будуть в серці нерозлучні

Добро, надія, віра і любов!

                                           

Ведучий 1

Хай вам сміється доля журавлина,

Поля розлогі колосом цвітуть,

Нехай червоні ягоди калини

 На  вишиванках осявають путь. 

Сценарій до Дня народження Т.Г. Шевченка

«Шевченкова весна»

Ведучий: Доброго дня, шановні гості! Ми раді вітати вас у нашій школі. Знов прийшла на землю шевченкова весна. 9-го березня виповнюється 204 роки з дня народження Тараса Григоровича Шевченка. Ми пропонуємо вам пройти разом із нами життєвими шляхами великого Кобзаря.

Ведучий: Україна… В одному вже тільки цьому слові бринить музика смутку і жалю. Україна - це тихі води ї ясні зорі. Україна це нескінченні поля і зелені ліси, сині води Дніпра і блакитне ранкове небо.

А яка на Україні весна… Весна-весняночка… Це вона привітна і щедра подарувала Україні Пророка. Ім’я дала йому рідна мати – Тарас.

Є в українській літературі імена, що увібрали в себе живу душу народу, стали часткою його життя. Таким ім’ям стало ім’я Тараса Григоровича Шевченка, чия поезія от уже понад сто років викликає в людях почуття гордості і захоплення красою, своєю силою і народною мудрістю.

Портрет Тараса Шевченка

До мене сьогодні всміхнувся Шевченко 

З картини, що там на стіні. 

Читає пісні його залюбки ненька, 

Розказував батько мені:

Як вівці він пас — ще малий був хлопчина, 

А виріс — великий дав дар: 

Для всіх поколінь, для всієї Вкраїни, 

Цю книгу, що зветься "Кобзар".

Як книгу святу берегли ми завзято, 

З собою забрали у світ, 

Як слово Тараса завжди зберігати, 

Великий усім заповіт.

Буду й я любити Вкраїну рідненьку,

То може й мені ще не раз

З картини ласкаво всміхнеться Шевченко,

Наш Батько, великий Тарас.

Ведучий. Всі свої вірші Шевченко пише чарівною, барвистою українською мовою. Тому вірші його легко читати і запамятовувати. Вітер, сонце, зорі, дерева – все оживає у віршах Шевченка. Багато віршів Шевченка стали народними піснями

Учень.  Зацвіла в долині

Червона калина,

Ніби засміялась

Дівчина-дитина.

Любо, любо стало,

Пташечка зраділа

І защебетала.

Почула дівчина

І в білій свитині

З біленької хати

Вийшла погуляти

У гай на долину.

Ведуча. Тарас Шевченко – поет , художник, патріот.

Учень.   Кобзарем ми його звемо

Так від роду і до роду

Кожен вірш свій і поему 

Він присвячував народу

Ведуча. Дуже любив поет свою Україну, порівнював її з образом матері.

Учень Україно! Україно! 

Серце моє, ненько!

Як згадаю твою долю,

Заплаче серденько.

Учень. Але Шевченко хоче бачити Україну вільною, а людей – веселими і щасливими.

Учень А як не бачиш того лиха,

То скрізь здається любо, тихо,

І на Україні добро.

Між горами старий Дніпро

Неначе в молоці дитина, 

Красується, любується на всю Україну

А понад ним зеленіють

Широкії села,

А у селах у веселих

І люди веселі.

Ведуча.  Тарас Шевченко лишив нам свої слова – заповіти, які допомагають нам жити. Їх називають золотими словами Шевченка.

Учень. Свою Україну любіть, 

Любіть її во время люте.

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.

Учень. Любітеся, брати мої, 

Вкраїну любіте.

І за неї, безталанну,

Господа моліте.

Обніміте ж брати мої,

Найменшого брата, - 

Нехай мати усміхнеться,

Заплакана мати.

Учень. І на оновленій землі

Врага не буде супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі ... 

Ведуча: І сьогодні ми виконуємо ще один заповіт Шеввченка.

Учень І мене в сім’ї великій

В сімї вольній, новій,

Не забудьте помянути

Незлим, тихим словом!

Ведуча: Учітеся, шануйте батьків, живіть дружно – учив Тарас Григорович Шевченко. І це сьогодні головне наше завдання. 

Ведуча              Тарас Григорович Шевченко дуже любив рідну природу і присвятив їй багато віршів.

1 дитина            Дивлюся, аж світає.

                          Край неба палає,

                          Соловейко в темнім гаї

                          Сонце зустрічає.

2 дитина            Тихесенько вітер віє,

                          Степи, лани мріють,

                          Між садами над ставами

                          Верби зеленіють.

3 дитина            Встала весна, чорну землю,

                          Сонну розбудила.

                          Уквітчала її рястом,

                          Барвінком укрила.

4 дитина            І барвінком, і рутою,

                          І рястом квітчає

                          Весна землю, мов дівчину

                          В зеленому гаї.

Ведучий:

І став для нас Шевченко заповітом,

Безсмертним, як саме людське життя.

Ми будем славить перед цілим світом

Живе й святе Шевченківське ім’я!